Колодій, Масляна та Велесів день в слов’янському язичництві.

Автор 

Колодій, Масляна та Велесів деньв слов’янському язичництві.

Будучи досить близькими, східнослов’янські звичаї все ж мають крайові відмінності, зокрема це стосується циклу весняних свят. Одразу обмовимось, на нашу думку, ці відмінності спричинені племінною ідентичністю і не пов’язані з національною свідомістю сучасних націй. Хоча в українців поширена назва Колодій все ж зустрічається, так як  і назва Масляна (Чернігівщина, Брянщина).

За язичницьким звичаєм свято припадає на лютий місяць. Вивчаючи його походження, слід виділити кілька загальних, притаманних індоєвропейцям, рис. Такими рисами є: сексуальність, весільна обрядовість та осудження невиконання обов’язку продовження роду, вшанування животини і очисні ритуали. Ми зумисно упускаємо такі елементи східнослов’янської Масляної/Колодія як спалення опудала Мари, котіння/піднесення вогняного колеса/діжки, випікання млинців. Вивчаючи наші роздуми, читач зрозуміє чому.

Як і більшість давніх язичницьких свят Колодій важко прив’язати до конкретної дати, однозначно лише те, що свято лютневе. У кельтів у лютому було свято на честь дійки (Шотландія) або до посівів (Ірландія) – Імболк. Обидва дійства залежать від кліматичних умов місцевості проживання племені. Одне з пояснень назви свята  Імболк - це від кельтського слова «очищення».

У давніх германців на середину лютого (14) випадало свято Дістінг, пробудження землі після зимового сну, підготовка до посівної. Найстародавніше давньогерманське зображення першої борозни виявлено в Літлсбей (Швеція), де чоловік фалічної форми проорює першу борозну, пробуджуючи плодючість землі. Це свято вважається дуже добрим для весілль та заручин, а бог якого у цей день шанували, це Валі, бог плодючості та рослинності (крім його міфологічної ролі месника).

Давні римляни в середині лютого (13-15) відзначали свято Луперкалій, яке було повністю присвячено очисним обрядам. В цей же день вшановували козлоногого Фавна, що має чіткі сексуальні аспекти, даруючи плодючість полям, тваринам та людям. Не меншого значення на Луперкаліях мало вшанування Фебрууса, бога потойбічного світу.

Що стосується слов’ян, то і у наших предків на лютий місяць випадали свята, пов’язані з проводами зими та зустріччю весни. Та по причині значного географічного розселення слов’ян та, в подальшому, впливу церковного календаря, лютневі свята суттєво «розплились» по місяцю.

Починає останній зимовий місяць Громниця, свято зустрічі весни з зимою. Воно має пряму паралель з кельтським Імболком та римськими Фебруариями. Як у кельтському Кандлемасі (пізня назва Імболка) так і в Фебруаріях, акцент робився на очисних ритуалах, пов’язаних із запаленням смолоскипів або свічок. Слово «фебруум» (від якого походить назва «фебруарий») означає «очищення», а один з шанованих богів цього дня – Фебруус (бог Того світу), якого вшановували виключно на лютневу повню.

Варто відзначити, що Громниця (02.02), за магічними числами, припадає на 40-ий день від Коляди (25.12). За поховальними звичаями слов’ян, сороковини - це останні поминки за покійником, а Коляда (народження зимового сонця) - це одночасно поховання старого осіннього сонця.

Число 40 має сакральне значення в язичницькому культі предків, саме на протязі 40 днів слов’яни ставили хліб і воду на вікно на честь померлого [Седакова О.А. Тема "доли" в погребальном обряде (восточно- и южнославянский материал)// Исследования в области балто-славянской духовной культуры: (Погребальный обряд). М., 1990 – С.57.]. В Карелії вважається, що саме в 40-ий день треба обігріти покійного, який повертається з «холодного краю», тому стіл йому накривають на печі [Соболев А. Загробный мир по древнерусским представлениям].

Відомі Ксантенські аннали зазначають, що у 845 р. язичницький король венедів (одна з назв сло’янських племен) Рорик після масового мору своїх одноплемінників кинув жереб та на сорок днів, разом з усім народом, відмовився від меду та м’яса, що припинило мор. Сорок днів було прийнято прощатись з померлим у язичників-скіфів. Відтак, на нашу думку, святкування Громниці, тобто проведення очисних обрядів, на 40-ий день після «смерті» осіннього сонця, має прямий стосунок до поховальних традицій (культу предків) індоєвропейців і слов’ян зокрема. Саме в цьому святі суттєве значення мають ритуали очищення, зокрема з допомогою громових свічок.

Наступне свято слов’янського язичницького календаря, Велесів день, випадає на 11 лютого, тобто за 40 днів до головного весняного сонячного свята – Великодня (весняного рівнодення). Це свято вважається купецьким велессям, тобто днем, коли проводять  замовляння на багатство та обереги на худобу. У слов’ян найпоширенішим обрядом цього дня є вигнання коров’ячої смерті. І одразу ми бачимо перегук зі звичаями інших європейських язичницьких народів: германців та римлян. Як у германців Валі пов’язаний з плодючістю, у римлян Фавн із заплідненням, а у греків – Пан, так і у слов’ян Велес має прямі запліднюючі функції (пригадаймо обряд зав’язування «велесової бороди» на полях).

Саме цей аспект свята, культ плодючості,набрав найбільшого значення в українців та білорусів. Його обрядове вираження оформилось в ритуалі публічного осудження непродовження роду.Тоді як у росіян більше значення набуло прощання з зимою, холодом, яке оформилось в обрядах спалення опудала Мари, спалення/котіння колеса та випіканні млинців.

І тут потрібно пояснити, чому в таких близьких народів таке геть відмінне святкування напередодні великого посту – у росіян Масляна, в українців - Колодій. Річ у тому, що це є прямим результатом історичної відмінності ролі та впливу православної церкви на території Росії та України. В Росії православна церква безмежно і поступово видавлювала язичництво з різних рівнів життя народу. Православ’я не мало ні конкуренції, ні суперництва, а тільки всецілу підтримку держави.

Тоді як в Україні православна церква уже з 15-го століття стала гнаною, вона не мала такої усесторонньої підтримки держави, як в Росії, навпаки усіляко обмежувалась. Католицька ж церква взагалі не мала опори в народних масах, була для них чужорідною, польською організацією. Відтак язичницькі ритуали і обряди не були так швидко втрачені предками українців, як це сталось у предків росіян.

Серед дослідників існують різні думки щодо походження українського ритуалу «колодкування». Суть його полягає в тому, що неодруженим юнакам у цей день прив’язують дерев’яну колодку до ноги, за яку він має відкупитись. В окремих регіонах засвідчений звичай пов’язувати колодку також дівчатам та батькам дітей, які затримались в дівках/парубках.

На Житомирщині та деяких інших регіонах України, зафіксований ще один цікавий обряд з колодкою, в якому беруть участь виключно жінки. Обряд триває 6 днів. У понеділок жінки збираються в окремій хаті чи корчмі, де повивають колодку, справляють її народження. У вівторок колодку хрестять, у середу святкують похрестини, в четвер колодка помирає, в п’ятницю її ховають, а в суботу справляють поминки. На Чернігівщині ж у неділю ще й справляли обряд «волочіння колодки» [Соколова В.К. Весенне-летние календарне обряды русских, украинцев и белорусов. – М., Наука, 1979 – С.57]. Цей обряд має прямі паралелі також у балтійських народів (литовців та латишів).

Якщо пов’язування колодки засвідчені не тільки в українців, а також у білорусів та західних слов’ян, [Клейн Л.С. Воскрешение Перуна. К реконструкции восточнославянского язычества – СПб, 2004 – С.284] то обряд «похорон колодки» має суто українське походження, а отже можна підозрювати про його досить пізнє виникнення.

Тут, ймовірно, має місце певного роду повторення російського пізнього звичаю спалення опудала Мари. Пов’язування колодки ми вважаємо найголовнішим ритуалом слов’янського лютневого свята, а його зміст насправді язичницьким, таким що має стосунок до культу плодючості. Наявність фалічних дійств в лютневих святах у кельтів (укладання ляльки Богині з колодкою на сіні, окропленому молоком, так зване «ліжко Бріджит»), фалічна символіка давнього германського орача з Літлсбей, італійський Фавн, що належить до нижнього сонму фалічних божеств, усе це дає підстави казати про культ запліднення, родючості, з якого походить пізнє середньовічне українське свято Колодія.

Щодо дати його святкування, тут не слід поспішати і вводити якусь однозначність. Пропонуємо звернутись до витоків слов’янського язичницького календаря. Це дозволить нам безпристрасно з’ясувати дату лютневого свята плодючості.

На щастя, будучи дискусійним в 90-их та 2000-их роках, зараз питання первісного язичницького календаря може бути закрите  в розумінні його основ. Такою основою, безумовно, на наше переконання, є місяць. Чим глибше у віки, тим більшого значення набуває саме місячний аспект календаря, чим більш тотальною (всеохоплюючою) стає організація суспільства (утворення держав), тим більше значення в календарі набуває сонце. Таким чином календар з місячно-сонячного перетворюється в сонячно-місячний.

Від місяців «небесних», в 28-29-30 діб та вставного 13-го місяця, ми перейшли до «книжних» місяців по 30-31 дню та вставному дню у високосний рік (29 лютого). Детально цю тему розкриває Д .Святський в своїх монографіях [Святский Д. Астрономия древней Руси – М., Русская панорама, 2007 – 664.С.].

Провівши наше коротке дослідження, ми прийшли до висновку, що визначення дати, фалічного за своєю суттю, свята Колодія має відбуватись за місяцем. Найперше на цю думку нас наштовхнула давньоримська паралель Луперкалій. Нагадаємо, що давньоримський (етруський) бог Фебруус (цар потойбіччя), який вшановувався на луперкалії, мав шануватись в лютневу повню. Велес, як і Фебруус, є богом потойбіччя, богом мертвих.

За двоєвірським календарем 11 лютого припадає день св. Власія. Це православне свято дослідники впевненно переносять і ототожнюють із зимовим Велесовим днем. І хоча воно уже було у візантійському календарі до приходу на Русь, з відповідною функцією захисника животини, ми повністю погоджуємось із таким висновком. На наше переконання тут має місце звичайне християнське запозичення, чим взагалі насичена християнська історія церкви та календар.

Але перед тим, як це показати, пригадаємо, хто ж такий Велес. В слов’янській міфології він має зв'язок з місяцем. Таким він став завдяки своїй первинній функції бога-пастуха. В словацькій мові пастухи прямо так и звуться «велеси» [Святский Д. Астрономия древней Руси – М., Русская панорама, 2007 – С.306]. Будучи пастухом, Велес, з розвитком астрономічнихуявлень, перейшов на небо, де став небесним пастухом, а його отарою – ніхто інші, як зорі.

 «Тисяча овець, а між них один баранець…»

 Напряму з Велесом пов’язане одне конкретнее сузір’я, яке ми і нині звемо – Волосожари або Волосині. Звертаємо увагу читача, в сузір’ї Плеяд (Волосожарів) налічується 7 зірок. Вони і є овечками Велеса, рогатого (місяць) пастуха, баранця. Поєднання місяця з Плеядами відбувається щомісяця, тобто пастушок наближається до своєї отари.

А тепер повернемось до так званого святого Власія Севастійського, на честь якого у церкві встановлено святодень 3-го (католики) та 11-го лютого (православні). Власій, точно так само як Оріон (що прагнув оволодіти сімома Плеядами), пов’язаний зі звірами, перший їх зцілював, другий на них полював. Вперто і завзято бажаючи заволодіти Плеядами, Оріон був перетворений Зевсом на сузір’я (але є інші варіанти міфу), в свою чергу на сузір’я перетворила (піднесла на небо) Плеяди богиня місяця Діана. Власій, вперто і завзято відмовляючись стати язичником, був катований правителем Агріппою і врешті страчений. Під час катувань, краплини його крові збирали і помазувались ними сім праведних жінок, які врешті були страчені за це (вознеслись на небо). Таким чином, співставлення Велеса, небесного пастуха семи Волосинь, цілком правомірне із єпископом Севастійським Власієм, святим семи благочестивих жінок.

Серед зірок у Велеса є улюблена, яка в календарній обрядовості оспівується нареченою/сестрою місяця:

 «Вийшов місяць на небо, зоря опізнилась.

Вийшла дівка на вулицю, дівка опізнилась».

 «Перебор – місячик, перебор!

Всіх зірочок перебрав,

Одну собі зірочку сподобав:

Хочь вона й маленька та ясненька,

Між всіх зірочок значненька».

 За нашими припущеннями, саме це весілля місяця і зорі має бути відправною точкою у визначенні дати свята Колодія. Як ми уже згадували свято Фебрууса припадало на лютневу повню. Місяць по Волосожарам проходить періодично, покриваючи то одну то іншу з його зірок. Власне, «одружуючись» з нею. В лютому повня випадає на 4 лютого, новий місяць на 18 лютого, а через сузір’я Тільця, де перебувають Волосожари, місяць проходитиме 23-24 лютого.

Таким чином, дослідивши індоєвропейські паралелі, астрономічні, календарні та обрядові традиції, ми вважаємо, що пізньосередньовічне українське свято Колодія є залишком від давнього язичницького місячного свята плодючості, який носить в собі ознаки сексуальності (одруження місяця і зорі), ритуали оберегу/освячення/доїння домашньої худоби, привселюдного осудження непродовження роду (пов’язування колодки неодруженим дівчатам та хлопцям). Як і російська Масляна, Велесів день - рухливе свято, його дата приходиться на проходження чи наближення місяця (Велеса) до Волосожарів.

Також скажемо кілька слів стосовно святкування сучасними язичниками України Колодія, а росіянами – Масляної. Язичництво - це жива традиція, яка вбирає в себе усі кращі елементи з інших культур. Але треба визнати, що святкування Колодія (Похорон Колодки, Волочіння Колодки) окремо від Велесового дня, не несе в собі язичницького змісту, оскільки є простим пересуванням ритуалу спалення Бадняка (різдвяної колоди) з Коляди на час перед великим постом, що аргументовано доведено вченим Л.С.Клейном. Святкування російськими рідновірами Масляної, так само не має стосунку до автентичного язичництва, оскільки це свято безумовно було принесене в Росію Петром I в 17-18 ст., як мавпування тамтешніх карнавалів.

Притаманне російській Масляні спалення опудала Мари, котіння вогняного колеса чи діжки з гори - це ніщо інше, як зміщення купальської обрядовості з літа на час перед великим постом. Спалення ляльки Мари повністю вторить купальському спаленню опудала Марени, а котіння колеса чи просто його запалення, взагалі безглузде в кінці лютого чи на початку березня, бо сонце (колесо) не тільки не котиться вниз, воно навіть не досягло дня рівнодення. Відтак, потрібно серйозно переосмислити елементи рідновір’я Росії та України, які суперечать язичницькому календарю, міфології і є результатом впливу церковних заборон за язичницькі гуляння.

 

Богумир Волос,

Голова Центру слов’янської культури

«Великдень»

Читати 442 разів Останнє редагування П'ятниця, 20 лютого 2015 13:03
Волос (Миколаїв) Богумир

У Родовому Вогнищі Слов'янської Рідної Віри, очолює Управу зовнішніх зв'язків, підтримуючи відносини з рідновірськими громадами та об'єднаннями. Глава і засновник Центру слов'янської культури «Великдень» (м.Хмельницький, Україна), голова Хмельницької громади рідновірів «Стріли Стрибога»

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Контакти

  • тел. +38 067 383 42 13
  • E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • Адміністратор: Мілада Міклуш.
  • тел. +38 067 584 09 90
  • E-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Вы можете купить часы как известных брендов, так и недорогие китайcкие часы.